Зовнішня реклама по праву вважається одним з найбільш древніх видів реклами. Її історія сходить вчасно виникнення й поширення писемності. Повідомлення комерційного характеру малювали на скелях уздовж торговельних шляхів. Під час розкопок давньоєгипетського міста Мемфіса був виявлений один з найбільш древніх зразків зовнішньої реклами - кам'яний стовпчик з висіченим написом: «Я, Рино, з острова Крит, з волі богів, тлумачу сновидіння».

У Помпеях при розкопках було знайдено біля півтори тисяч настінних рекламних написів. Одна з них повідомляє: «Перехожий, пройди звідси до дванадцятої вежі. Там Сирипус тримає винний погребок. Заглянь туди. До зустрічі». Інший напис повідомляв, що можна зняти «віллу - гарну й добротно вибудувану. Наймач повинен звернутися к...»

З розвитком торгівлі, а стало бути, і реклами, удосконалювалися й способи впливу на споживача. На античних вулицях часто зустрічалися граффити, що рекламують видовища. Одне з них, наприклад, повідомляла: «20 пара гладіаторів будуть боротися в Помпеях за 6,5,4,3 дні й напередодні квітневих ид, а також буде представлене полювання за всіма правилами й буде натягнутий навіс». Крім реклами видовищ і питних, рекламувалися лазневі послуги: «На доходи Фаустини лазня миє по міському звичаї й пропонує всі послуги». По вулицях давньоримських міст бродили утомлені від численної зовнішньої реклами древні римляне, що навіть не підозрюють про те, що вони - древні.

Твердження світового панування затягалося, з півночі загрожували варвари, а безладні граффити на стінах римських міст псували зовнішній вигляд вулиць. Численні заборони ні до чого не привели, у результаті влади вирішили створити спеціальні місця для оголошень. У людних місцях з'явилися вибілені й розграфлені в клітинку частини стін, названі згодом "альбумсами". На цих "стендах" вугіллям писали різного роду оголошення, на них же писали новини.

При розкопках давньоримських міст Помпеї, Геркуланума й Стабии були знайдені не тільки настінні види зовнішньої реклами, але й вивіски. Вони були стандартизовані й не були, на відміну від сучасних вивісок, написами: лікарі виставляли над дверима на полку банки для кровопускання, булочники над входом у крамницю вивішували мірошницький жернов або сніп пшениці, продавець птахів - клітки з пернатими.

У період середніх століть зовнішню рекламу злегка пригнобили, залишивши їй головним чином вивіски й, у меншому ступені, настінні плакати. У середньовічних містах використали вивіски-значки. Вони виконували насамперед функцію покажчиків і мали просту, форму, що читає легко. Як правило, зображувалися предмети виготовлення й продажу. Виконувалися вивіски найчастіше з металу й підвішувалися на кронштейнах на будинку. Винос із площини фасаду й чітка по силуеті об'ємна форма забезпечували ним гарне сприйняття видали, з поздовжніх сторін вузьких вуличок.

В епоху Відродження ситуація мало змінилася. Основним засобом зовнішньої реклами залишалися вивіски, а оскільки переважна маса населення як і раніше не вміла читати, на вивісках не було текстів. Зате тем більше було стимулів для вдосконалювання якості графіки. Вазари в біографії Леонардо да Вінчі описує, як останній створював вивіску для одного селянина. Вазари пише: «Синьйор Пьеро да Вінчі, перебуваючи в селі, зустрів одного селянина, що попросив його відвести у Флоренцію вирізану їм самим з фігового дерева круглу дошку й віддати там якому-небудь живописцеві, щоб той намалевал на ній вивіску... Приїхавши у Флоренцію із цією вивіскою, Пьеро доручив своєму синові намалювати на ній що-небудь особливе, не сказавши, навіщо й для кого... Леонардо став міркувати, що б намалювати? Він зупинився на думці зобразити щось жахливе, більше дивовижне, чим Медуза древніх... Леонардо зобразив на цій дошці жахлива фантастична тварина. Картина дуже сподобалася його батькові. Він не віддав її селянинові, а купив на ринку вивіску, що зображувала серце, простромлене стрілою, що привела селянина в захват».

В 1450-- роки Гуттенберг винайшов друкований верстат. Пройшло 22 року й з'явилося перше друковане рекламне оголошення. Його текст був поміщений на двері однієї із церков у Лондоні й інформував про продаж парафіянам молитовника. Протягом другої половини XV століття друкарні поширюються по всій Європі. В 1465 р. з'являється перша типографська майстерня в Італії. В 1468 р.у Швейцарії. В 1470 р. у Франції. В 1473 р. у Бельгії й Угорщині, приблизно тоді ж - у Польщі. В 1476 році друковані верстати з'явилися в Чехії й Англії, а в 1482 році - в Австрії й Данії, рік по тому у Швеції, в 1487 році - у Португалії. На міських стінах стали з'являтися друковані листівки, що рекламували різні види товарів і послуг:

У Російській імперії афіші стали з'являтися в XVIII столітті. Рекламувалися звичайно приватні й урядові заходи. З 12 червня 1783 року по 19 березня 1883 року право виробництва афіш належало державі. Афіші друкувалися за замовленням театрів і театральних труп у друкарні департаменту доль.

Дев'ятнадцяте століття ввійшло в історію як століття фундаментальних наукових відкриттів. Численні винаходи сприяли збільшенню продуктивності праці. У результаті утворився надлишок продукції. Склади багатьох заводів стали переповнені. З'явилася необхідність активної й досить ефективної реклами. На ринку в цей час панують два види реклами: друкована й зовнішня.

В 1897 році в Санкт-Петербурзі була проведена перша російська виставка афіш і плакатів. На ній було зібрано більше 700 аркушів з різних країн. Найбільш видатними російськими художниками, які малювали плакати, у той час уважалися В.А. Андрєєв, И. Порфірів, С.С. Соломко й И.С. Галкін. Вітринна реклама в Росії так само, як і друкована, активно розвивалася. Вітрина використалася для показу як можна більшої кількості товару. Чим більше товарів виставлялося, тим "богаче" уважалася вітрина. Вечорами вітрини подсвечивались електрикою або гасовими лампами. Іноді відразу тим і іншим, тому що взимку скла могли застигти, а гасові лампи відігрівали їх.

За цей час з'явилися деякі традиції у вивесочном ремеслі. Так, у магазинів, що продають окуляри, над входом висіло гігантське пенсне із синіми стеклами в залізній оправі. Годинні магазини часто розміщали замість вивіски величезні кишенькові годинники з жерсті або дерева, на їхньому циферблаті значилося прізвище власника магазина. Капелюшні магазини виставляли плоскі бляшані циліндри або казанки. Емблемою майстерень хімічного чищення була вирізана з дерева рукавичка зі складеними пальцями. Над перчаточними магазинами вішали майже таку ж, але плоску. Над взуттєвими магазинами часто вішали позолочені черевики й чоботи.

Над булочною обов'язково висів крендель, вирізаний з дерева й позолочений. Іноді над кренделем зміцнювала зубчаста корона. Ковбасні теж мали свою емблему - це окіст із позолоченою шкуркою й з розмальованим зрізом. Свої особливі емблеми мали ремісники, що розташовувалися на окраїнах міст. Емблемою в шевців був високий чобіт з жерсті, пофарбований у чорні кольори, а в кравців ножиці. Над перукарнями часто вішали мідний таз, що не вживався при голінні, але сохранивший своє символічне значення. Дореволюційна міська вулиця вражала достатком вивісок. Їх вішали над магазинами, між поверхами будинків, на балконах, між дверима й навіть на брандмауерах (глухих стінах будинків). Багато вивісок робилися в одному стилі, особливо, якщо вони рекламували схожі товари. Люди, що мають кілька магазинів, замовляли однакові вивіски для всіх. Іноді навіть фасад обробляли в стилі вивіски. Так, наприклад, всі численні молочні магазини «Чичкин» у Москві й «Бландова» у Петербурзі мали фасади, облицьовані білою глазурованою цеглою. Приехавший у середині XIX в. у Петербург Теофиль Готьє із захватом писав про вивіски Невського проспекту, порівнюючи їх з пілястрами, що створюють «вертикальний ритм». Він затверджував, що таких прекрасних вивісок немає ніде, крім, може бути, Берна.

В усьому світі відома творчість Нико Пиросманашвили, якого називали грузинським Джотто. Відбиття національних традицій і тим, характерні типажі, добрий гумор роблять його вивіски такими ж неповторними й значними творами мистецтва, як ікони й старих фресок. Однак частіше все-таки зустрічалися текстові вивіски, тому що мальовничі вивіски коштували дорожче й у різні періоди історії заборонялися. Звичайно вивіски писалися маслом на даховому залізі, набитому на підрамник. Рідше зустрічалися вивіски, написані на склі. Вони розміщалися між вітринами й дверима. Іноді зустрічалися фасадні скляні вивіски. Реклама розміщалася скрізь, де це було можливо. Так, наприклад, у пригороді одного американського міста рекламу розмістили на цвинтар. На неіснуючій могилі був поставлений мармуровий пам'ятник. На ньому написали, що тут поховано людину, що застрелилася з пістолета системи Кольт. Далі перераховувалися достоїнства цих пістолетів.

У результаті численних подібних акцій довіра до реклами пропало. Більше того, з'явилося негативне до неї відношення. Навіть у такім авторитетному джерелі як словник Брокгауза й Ефрона ми виявляємо статтю, що громить рекламу по всіх позиціях. Проте, у двадцятому столітті наступив дійсний розквіт реклами. Значна роль у цьому процесі належить Сполученим Штатам Америки. Навіть на початку століття американська реклама була найрозвиненіший. Це підтверджує книга К. А. Айзенштейна, що була написана в Росії на початку століття. У передмові він пише, що методика й ради, використані в книзі, «винесені з батьківщини успішного рекламування - Сполучених Штатів Америки». В області реклами США займали лідируюче місце. На початку й середині двадцятого століття жодне європейське агентство не могло суперничати з американськими. Незважаючи на блискавичний розвиток нових комунікаційних каналів, зовнішня реклама не втратила свого значення.

У Росії в радянський період «наружкой» займалися такі видатні особистості, як В. Маяковський, Б. Кустодиев і ін. В 1925 р. у Парижі на Міжнародній художньо-промисловій виставці за цикл рекламних плакатів В. Маяковський і А. Родченко були визнані гідними срібних медалей. НТР зробила якісний вибух у виробництві зовнішньої реклами. Нові матеріали й технології значно збільшили ефективність «бабусі», і по сьогоднішній день дозволяють їй витримувати конкуренцію з новітніми комунікативними каналами - телебаченням, інтернетом і т.д. У країнах колишнього СРСР становлення ринку зовнішньої реклами збіглося з початком процесів ринкових реформ, і вже менш чим через десять років його обсяг досяг солідних розмірів. До 2000-му року кількість рекламних конструкцій на вулицях Москви зрівнялося з аналогічним показником Лондона: в обох містах воно перевищує 20 тис. поверхонь, не вважаючи реклами в метро й на інших видах суспільного транспорту. Бурхливий розвиток індустрії зовнішньої реклами в Києві дозволило вже через кілька років після нового народження цієї галузі реклами виявити миру найбільший зразок зовнішньої реклами, занесений в «Книгу рекордів Гиннеса» (Unilever, «Organics»).

Цікаво, що й сама більша рекламна поверхня в Європі перебуває в Україні - це реклама банку «Приватбанк», розміщена на конструкції, що розташовано на даху законсервованого будинку готелю «Вітрило» у Дніпропетровську. На сьогоднішній день список найбільших рекламодавців очолюють компанії, що роблять сигарети, вин-горілочні вироби, що пояснюється обмеженням їхньої реклами на телебаченні в більшості країн. Серед лідерів також найбільші виробники безалкогольних напоїв, пива, провайдери послуг стільникового телефонного зв'язку. Древню, як мир, «наружку» не бентежать інновації. Можливо, вона до нас просто звикла. Адже, що не говорите - стільки років під одним небом.